Ендометрит – що це, симптоми, діагностика, методи лікування

Ендометрит – це запальний процес внутрішньої поверхні матки (ендометрію). Найчастіше (в 90% випадків) його виявляють у жінок репродуктивного віку. Хронічний ендометрит – одна з причин повторних викиднів та змоги завести дітей. Своєчасна діагностика та лікування цієї хвороби дозволяє уникнути серйозних проблем з вагітністю.

Види ендометриту

Нерідко до запального процесу залучається не тільки ендометрій, а й м’язовий шар – міометрій, тому насправді гінекологи діагностують ендоміометрит.

Хвороба може протікати в трьох формах:

• гостра;
• підгостра;
• хронічна.

Ендометрій матки складається з двох шарів епітелію – циліндричного та базального. Циліндричний відшаровується щомісяця під час менструації, тому його ще називають функціональним. Базальний шар потрібен для регенерації слизової оболонки матки. Особливістю ендометрію є здатність до трансформації залежно від менструального циклу.

При гострій формі частіше вражається саме циліндричний, функціональний епітелій, хоча іноді запалення поширюється й на базальний шар. Такий ендометрит протікає з яскравими симптомами, не помітити його неможливо. Особливим видом цієї форми є післяпологовий ендометрит.

Підгострий ендометрит – це хвороба, симптоми якої менш виражені й не сильно турбують жінку. Без лікування ця форма швидко переходить в хронічну.

Хронічний ендометрит

Хоча хронічний ендометрит не має виражених проявів, саме цю форму лікарі пов’язують з жіночою відсутністю змоги завести дітей та звичними викиднями.

Найчастіше хвороба розвивається через неадекватну терапію гострої та підгострої форми або взагалі відсутність лікування. Практично завжди запалюється не тільки функціональний, а й базальний шари. Це порушує циклічність змін епітелію та його структуру, слизова оболонка гіпертрофується, надмірно розростається сполучна тканина.

При хронічному ендометриті внутрішня оболонка матки зазнає значної перебудови. Залежно від змін епітелію виділяють 3 варіанти хвороби:

• Атрофічний – розростання сполучної тканини, зменшення та порушення розвитку залозистих клітин.
• Гіпертрофічний – слизова оболонка значно розростається.
• Кістозний – у внутрішній оболонці матки формуються кісти.

Чому розвивається хвороба?

Причиною запалення ендометрію завжди є інфекційний збудник. Це можуть бути:

• Бактерії (кишкова паличка, стрептококи та стафілококи).
• Грибки (кандиди, актиноміцети).
• Віруси.
• Токсоплазми.

Також виділяють специфічну мікрофлору, що викликає ендометрит. Це хламідії та мікоплазми, гонококи, мікобактерії.

Інфекція може потрапити до матки різними шляхами:

• Через кров (гематогенно).
• При запальних хворобах статевих органів (кольпіті, ендоцервіциті) – висхідним шляхом.
• При медичних маніпуляціях.

Найчастіше ендометрит спричиняють:

• Вишкрібання порожнини матки.
• Використання внутрішньоматкових спіралей.
• Велика кількість статевих партнерів.
• Аборти та пологи.

Хворобу можуть викликати як патогенні, так і умовно-патогенні бактерії – ті, що активуються при зниженні імунітету.

Провокуючі фактори:

• Прийом імуносупресорів (глюкокортикоїдів, протипухлинних засобів).
• Цукровий діабет.
• Імунодефіцитні стани – вроджені та набуті (ВІЛ).
• Надлишок ваги, значне ожиріння.
• Інші запальні процеси, зокрема сечовидільних органів.

Симптоми ендометриту

Основні симптоми гострого ендометриту – це біль, поява вагінальних виділень та загальне нездужання.

Біль зазвичай турбує внизу живота, може віддавати в пах, ноги, промежину, куприк. Він часто посилюється при сечовипусканні або дефекації, може бути дуже інтенсивним.

Вагінальні виділення бувають різними, їхній вид залежить від збудника, що викликав запальний процес. В них часто відмічаються домішки гною та крові, запах стає дуже неприємним.

При гострому ендометриті нерідко підвищується температура (понад 38°), виникають явища інтоксикації – нудота та блювота, сильний головний біль, пропасниця, відмова від їжі.

Симптоми хронічного ендометриту часто відсутні (у 30-40% жінок) або стерті. Пацієнтки можуть скаржитись на біль в попереку, порушення циклу (рясні або мізерні місячні), міжменструальні кров’янисті виділення, гнійно-слизові виділення з піхви.

Нерідко хронічний ендометрит діагностують лише тоді, коли пацієнтка звертається до гінеколога з відсутністю змоги завести дітей.

Післяпологовий ендометрит

Запалення ендометрію – це ускладнення, що діагностують в ранньому післяпологовому періоді. Його провокують такі чинники:

• Затяжні пологи.
• Передчасний розрив амніотичного міхура.
• Часті внутрішні дослідження під час пологів, що сприяють інфікуванню.
• Застосування акушерських щипців, вакуум-екстракція малюка.
• Залишки посліду в порожнині матки.

При кесаревому розтині розвитку ендометрита сприяють тривала операція, накопичення крові в малому тазі чи іншої рідини.

Зазвичай бактерії потрапляють в матку через піхву та шийку й локально інфікують ендометрій з міометрієм. Потім вони поширюються з кровотоком на всю маткову порожнину.

Основні збудники післяпологового ендометриту:

• кишкова паличка;
• ентерококи;
• бета-гемолітичні стрептококи;
• хламідії.

Частіше хворобу викликає не один вид бактерій, а декілька. Після кесаревого розтину порушується циркуляція крові по судинах матки, тому опірність органу знижується.

Симптоми післяпологового ендометриту:

• Лихоманка.
• Біль, що починається з нижньої частини живота, а потім поширюється.
• Чутливість передньої черевної стінки, матки, оточуючих тканин.
• Лохії, які мають неприємний запах.
• Гнійні виділення з каналу шийки матки.

Перші симптоми зазвичай виникають на 4-10 день після пологів. При їхній появі слід негайно звернутись до лікаря та провести комплексну діагностику.

Ускладнення

Ускладнення ендометриту можна розділити на 2 групи:

• Викликані поширенням інфекції  – на яєчники, маткові труби, малий таз. Найбільш важким ускладненням є сепсис (зараження крові).
• Спричинені змінами самого ендометрію при хронічній формі хвороби. Це синдром хронічного тазового болю, різноманітні порушення менструального циклу, неможливість завагітніти чи виносити дитину.

Як діагностувати хворобу?

Своєчасна діагностика ендометриту дуже важлива. Чим раніше почнеться лікування, тим нижчий ризик переходу хвороби в хронічну форму чи розвитку ускладнень.

Основні методи діагностики:

• Загальний аналіз крові. В ньому визначається лейкоцитоз, підвищення рівня нейтрофілів, збільшення ШОЕ.
• Загальний аналіз сечі. При супутньому запаленні сечовидільної системи в сечі виявляють велику кількість лейкоцитів, білок.
• С-реактивний білок. Це маркер гострого запалення.
• Гінекологічний огляд в дзеркалах.
• УЗД органів малого таза. Воно може проводитись трансабдомінально чи трансвагінально, виявляє зміни ендометрію.
• Мікроскопічне дослідження мазків з піхви, бакпосів для виявлення збудника, ПЛР (при вірусних інфекціях, внутрішньоклітинних мікроорганізмах).
• Біопсія ендометрію. Цей метод найбільш важливий в діагностиці хронічного ендометриту.
• За потреби – гістероскопія.

Методи лікування ендометриту

При гострому ендометриті основна задача терапії – знищення збудника. Ліки підбираються за результатами мазків, бакпосіву чи ПЛР.

Основні групи препаратів:

• Антибіотики.
• Протигрибкові.
• Антипротозойні ліки.

При лихоманці лікарі призначають жарознижувальні засоби (ібупрофен, парацетамол, німесулід). Якщо виражені явища інтоксикації, пацієнтка потребує дезінтоксикаційної терапії (внутрішньовенне краплинне введення розчинів). В більшості випадків лікування триває 7-10 днів.

При хронічному ендометриті доцільність етіотропної терапії (антибактеріальної, протигрибкової) залишається спірною, оскільки не завжди вона впливає на вже наявні зміни ендометрію. Але в кожному випадку лікування підбирається індивідуально.

Основні методи лікування при хронічній формі:

• Фізіотерапія (УВЧ, електрофорез, магнітотерапія, імпульсна ультразвукова терапія).
• Вітамінотерапія (для зміцнення імунітету).

Хірургічне лікування проводять за показаннями. При скупченні крові в матковій порожнині, залишках плаценти чи плідного яйця виконують вишкрібання.

Ендометрит – це хвороба, що може призвести до серйозних ускладнень. Запорука швидкого та повноцінного одужання – своєчасна діагностика та адекватне лікування.